Запорізький обласний художній музей

Перлини художнього музею # 5

Опубликовано: Галина Манько, 03.04.2020
За­порізь­кий об­лас­ний ху­дожній му­зей про­до­в­жує публіку­ва­ти пер­ли­ни своєї ко­лекції.
Єднай­мо­ся з ми­стец­твом про­ти хво­роб!
 
Зінаїда Се­реб­ря­ко­ва (1884-1967) ре­ме­с­лу ху­дож­ни­ка не нав­ча­ла­ся ні в од­но­му уч­бо­во­му за­кладі. Ко­рот­кий час зай­ма­ла­ся у студії М.Теніше­вої у класі І.Рєпіна. у відо­мо­го ху­дож­ни­ка-порт­ре­ти­ста О.Бра­за у Санкт-Пе­тер­бурзі, в Ака­демії Гранд-Шомьєр у Па­рижі – це все. Але її та­лант був пе­ре­да­ний з ге­на­ми від іме­ни­тих ро­дичів – кількох по­колінь ро­ди­ни Бе­нуа-Лан­са­ре. Архітек­то­ри, скуль­пто­ри, графіки, жи­во­писці, му­зи­кан­ти, ми­стец­т­во­знавці – всі во­ни бу­ли твор­ця­ми. З та­кою ро­до­слов­ною З.Се­реб­ря­ковій про­сто нічо­го не за­ли­ша­лось, як тільки ста­ти яс­кра­вим жи­во­пис­цем. Але цьо­го б не ста­ло­ся без ве­ли­кої пра­цьо­ви­тості та ви­со­кої внутрішньої куль­ту­ри.
Вже визна­ною май­стри­нею, ав­тор­кою та­ких чу­до­вих творів як «За туа­ле­том. Ав­то­порт­рет», «Жни­ва», «Вибілю­ван­ня по­лот­на», З.Се­реб­ря­ко­ва у 1924 році на­за­вжди від’їжд­жає у Францію. П’ять робіт її па­рижсь­ко­го періоду надійшли до на­шо­го му­зею від Т.Б.Се­реб­ря­ко­вої – донь­ки ху­дож­ниці.
Па­стель «Мо­ло­да жінка у го­лов­но­му уборі» – з серії етюдів з її пер­шої поїзд­ки до Ма­рок­ко у 1928 році. Зоб­ра­же­на жінка напівле­жить на боці, спер­шись на лікоть у вільній істотній позі. Го­ло­ва і ча­сти­на смуг­ля­во­го об­лич­чя огор­нуті білою тка­ни­ною. На дівчині світла блу­за, жо­вто­га­ря­ча спідни­ця та буз­кові ша­ро­ва­ри. Ху­дож­ни­ця точ­но фіксує ти­пові ри­си ма­рок­кансь­ких жінок – крупні ри­си ви­ли­ц­ю­ва­то­го об­лич­чя, ледь роз­косі очі, пухкі чітко окрес­лені гу­би. Швид­ко, вільно, точ­но, з необхідною легкість або си­лою на­не­сені лінії, штри­хи роз­ту­шов­ка. Все свідчить про те, що З.Се­реб­ря­ко­ва пре­крас­на ри­су­валь­ни­ця і чу­до­вий жи­во­пи­се­ць. Вірту­оз­но з’єдну­ю­чи ко­льо­ри, скла­да­ю­чи їх у ко­льо­ро­ву гар­монію, ху­дож­ни­ця ство­рює своє «свя­то для ока». Па­стельні то­ни етю­ду то про­зорі і м’які, то щільні, в за­леж­ності від освітлен­ня, рап­том по-різно­му ста­ють звуч­ни­ми.
Етюд ви­ко­на­ний з на­ту­ри. Са­ме так во­на за­вжди і пра­ц­ю­ва­ла. Го­лов­на ува­га ху­дож­ниці зо­се­ре­ди­лась на об­личчі мо­делі, зоб­ра­жен­ня яко­го во­на до­во­дить до по­в­ної дос­ко­на­лості. Техніка її вірту­оз­на – бук­валь­но відчу­ваєш на до­тик пруж­ну глад­ку шкіру.
В етюді не за­вер­ше­на ро­бо­та над лівою ру­кою – мож­ли­во не встиг­ла. Як зга­ду­ва­ла Т.Се­реб­ря­ко­ва, пра­ц­ю­ва­ла ху­дож­ни­ця під час поїзд­ки ба­га­то і мо­мен­таль­но. Їй ви­ста­ча­ло пів го­ди­ни на па­стель­ний порт­рет. Та­кий темп був про­дик­то­ва­ний місце­ви­ми об­ста­ви­на­ми: Ко­ран за­бо­ро­няв по­зу­ван­ня. Ху­дож­ниці до­во­ди­лось за неве­ли­ку плат­ню бук­валь­но «ло­ви­ти» мо­дель.
Зінаїда Се­реб­ря­ко­ва за­вжди бу­ла схиль­на до зоб­ра­жен­ня кра­си­вих лю­дей, кра­си при­ро­ди, кра­си ре­чей. Її девіз: «ми­стец­тво по­вин­но бу­ти пре­крас­ним». Цей етюд то­му підтвер­джен­ня. Прості лю­ди в її по­лот­нах у по­всяк­ден­но­му одязі, під час на­галь­них справ, зоб­ра­жені зна­чу­щи­ми і кра­си­ви­ми. Во­на пи­са­ла: «Ара­би на­по­ми­на­ют мне неску­чен­ских кре­стьян, у них то же чув­ство соб­ствен­но­го до­сто­ин­ства, та же че­ло­ве­че­ская гор­дость и сво­бо­до­лю­бие».
Прой­шло ба­га­то ча­су, але не втра­ти­ли ак­ту­аль­ності сло­ва О.Бе­нуа: «Ис­кус­ство Се­реб­ря­ко­вой оста­ёт­ся та­ким же све­жим, непо­сред­ственнім и под­ку­па­ю­щим».