Во­ло­ди­мир Без­ру­кий "Боріте­ся, по­бо­ри­те...".

Порт­рет Ге­роя України, бійця 3-ї сотні Са­мо­обо­ро­ни Май­да­ну Сергія Ніго­я­на

Ніго­ян Сергій Гагіко­вич (02.08.1993 – 22.01.2014)

Ге­рой Небес­ної Сотні, учас­ник Євро­май­да­ну, на­ро­ди­вся 2 серп­ня 1993 ро­ку у селі Бе­рез­ну­ватівка Со­ло­нянсь­ко­го рай­о­ну Дніпро­пет­ровсь­кої об­ласті. Вірме­нин. Йо­го ро­ди­на пе­реїха­ла жи­ти у Дніпро­пет­ровсь­ку об­ласть з се­ла На­вур (нині – Марз (об­ласть) Та­вуш, Вірменія), що на кор­доні з Азер­бай­джа­ном, ря­ту­ю­чись від війни у На­гор­но­му Ка­ра­басі.
У 2011 році закінчив за­галь­но­освітню шко­лу се­ла Бе­рез­ну­ватівка. У 2011-2013 ро­ках нав­чав­ся у Дніпро­дзер­жинсь­ко­му ко­леджі фізич­но­го ви­хо­ван­ня (нині – Кам’янсь­кий ко­ледж фізич­но­го ви­хо­ван­ня; місто Дніпро­дзер­жинськ (з 2016 ро­ку – Кам’янсь­ке) Дніпро­пет­ровсь­кої об­ласті) за спеціальністю «Вчи­тель фізкуль­ту­ри».
Ак­тив­но зай­мав­ся ка­ра­те. У 2012 році посів третє місце на чемпіонаті міста Дніпро­дзер­жинсь­ка (нині – Кам’янсь­ке) з кіоку­шин­кай ка­ра­те.

З 8 груд­ня 2013 ро­ку пе­ре­бу­вав на Май­дані Неза­леж­ності у місті Києві, де був ак­тив­ним учас­ни­ком Ре­во­люції гідності. На Євро­май­дан приїхав з влас­ної ініціати­ви, по­пе­ред­ньо не повідо­мив­ши батьків. На Май­дані був охо­рон­цем, жив у на­ме­тах ра­зом з про­те­сту­валь­ни­ка­ми з Львівсь­кої та з Іва­но-Франківсь­кої об­ла­стей, а та­кож у Бу­дин­ку проф­спілок. Приїжд­жав до­до­му на по­чат­ку січня 2014 ро­ку, про­те, по­при вмо­в­лян­ня ро­ди­ни, вирішив по­вер­ну­ти­ся на Май­дан.

22 січня 2014 ро­ку близь­ко шо­стої го­ди­ни ран­ку Сергій Ніго­ян за­ги­нув від во­г­не­паль­них по­ра­нень свин­це­вою кар­теч­чю в шию, го­ло­ву і гру­ди біля стадіону «Ди­на­мо» на ву­лиці Гру­шевсь­ко­го у Києві. 26 січня 2014 ро­ку по­хо­ва­ний на кла­до­вищі се­ла Бе­рез­ну­ватівка Со­ло­нянсь­ко­го рай­о­ну Дніпро­пет­ровсь­кої об­ласті.

Ука­зом Пре­зи­ден­та України №890/2014 від 21 ли­сто­па­да 2014 ро­ку за гро­ма­дянсь­ку мужність, патріотизм, ге­роїчне відсто­ю­ван­ня кон­сти­туційних за­сад де­мо­кратії, прав і сво­бод лю­ди­ни, са­мовіддане служіння Українсь­ко­му на­ро­ду, ви­яв­лені під час Ре­во­люції гідності Ніго­я­ну Сергію Гагіко­ви­чу по­смерт­но при­своєно зван­ня Ге­рой України з удо­стоєнням ор­де­на «Зо­ло­та Зірка».

Во­ло­ди­мир Без­ру­кий на­ро­ди­вся (1973) в селі Дібро­ва, звідки ро­дом бать­ки, жив у Ка­луші. Після закінчен­ня шко­ли по­сту­пив до ВПТУ №7, а в 1991 році – стро­ко­ва служ­ба в армії. Потім за­пи­сав­ся доб­ро­воль­цем до ми­ро­твор­чих військ, поїхав до Юго­славії, де слу­жив до ви­ве­ден­ня військ. Са­ме після по­вер­нен­ня і по­чав ма­лю­ва­ти. Закінчив ху­дожній фа­куль­тет При­кар­патсь­ко­го національ­но­го універ­си­те­ту, потім Львівсь­ку національ­ну ака­демію ми­стецтв. Після закінчен­ня зрідка ма­лю­вав, в ос­нов­но­му, під час пле­нерів у Буб­ни­ще то­що.

Май­дан ввірвав­ся в жит­тя різко, як ви­хор. Са­ме в Києві, Во­ло­ди­мир, спо­стеріга­ю­чи за людь­ми, жит­тя Май­да­ну в ціло­му, відчув, що хо­че ма­лю­ва­ти. Спер­шу – спон­танні ескізи після яко­гось страй­ку. Потім – порт­рет Сергія Ніго­я­на.

- Сергія Ніго­я­на на­ма­лю­вав пер­шим. Не знав йо­го до то­го, про­сто помітив се­ред на­тов­пу. Тоді ще не ду­же ба­га­то бу­ло лю­дей з бо­ро­да­ми. Підійшов до ньо­го, здається, то бу­ло 28 груд­ня, по­знай­о­ми­ли­ся, вра­зи­ло, як він го­во­рив українсь­кою мо­вою, за кілька днів, 2 січня, йо­го на­ма­лю­вав, - при­га­дує Во­ло­ди­мир. – Потім на­ма­лю­вав ще один порт­рет. За­га­лом – сім. Сергій пи­шав­ся, ро­бив ксе­ро­копії, во­зив по­ка­зу­ва­ти бать­кам. Ма­ма ска­за­ла, що гар­но вдав­ся, єдине – сум в очах. Хто тоді знав, що то за сум?..