Про­до­в­жу­ю­чи публікації про тво­ри, що зберіга­ють­ся у фон­дах За­порізь­ко­го об­лас­но­го ху­дож­ньо­го му­зею, ми пред­став­ляємо пей­зажі Євге­на Ва­си­льо­ви­ча Чуй­ко­ва (1924-2000) «На зу­пинці» (1975) та «У но­во­му рай­оні» (1985).

Євген Чуй­ков був од­ним із фун­да­торів За­порізь­кої ор­ганізації Спілки ху­дож­ників України. Єди­ний у За­поріжжі На­род­ний ху­дож­ник України. Вва­жається од­ним з провідних пей­за­жистів України остан­ньої тре­ти­ни XX століття.

На­ро­ди­вся Євген Ва­си­льо­вич у селі Нижній Ре­ут, нині Фа­тезь­кий рай­он, Курсь­кої об­ласті. У 1940-1942 ро­ках нав­чав­ся в Омсь­ко­му ху­дож­ньо­му учи­лищі на жи­во­пис­но­му фа­куль­теті. По закінченні двох курсів, був при­зва­ний у ла­ви діючої армії. На той час хлоп­цю бу­ло ли­ше 18 років. За зви­тя­гу на фрон­тах ІІ Світо­вої на­го­род­же­ний ор­де­на­ми Сла­ви 2 і 3 сту­пенів. По мобілізації пішов пра­ц­ю­ва­ти на за­вод «За­поріжсталь» ху­дож­ни­ком-оформ­лю­ва­чем.

Євген Ва­си­льо­вич не міг за­ли­ши­ти жи­во­пи­су і пішов нав­ча­ти­ся до ху­дож­ньої студії у Па­лаці піонерів. Зас­нов­ни­ком студії був відмінник на­род­ної освіти УССР, ху­дож­ник Іван Фе­дянін (1900-1979), ви­хо­ва­не­ць Київсь­ко­го ху­дож­ньо­го інсти­ту­ту, що незмінно ке­ру­вав студією май­же 30 років. Він ви­хо­вав не одне по­коління за­порізь­ких ху­дож­ників, за що йо­му ве­ли­ка по­дя­ка і ша­на. У той же час Євген Чуй­ков знай­о­мить­ся із Ге­оргієм Ко­ло­совсь­ким (1913-1988), який на той мо­мент був єди­ним чле­ном Спілки ху­дож­ників СРСР у За­поріжжі.

У 1948 році бу­ло зас­но­ване За­порізь­ке об­ласне то­ва­ри­ст­во ху­дож­ників, ку­ди 1952 ро­ку увійшов і Євген Чуй­ков. З 1956 ро­ку він бе­ре участь у об­лас­них, рес­публікансь­ких та все­со­юз­них ви­став­ках, у 1960-му стає чле­ном Спілки ху­дож­ників СРСР. Є.Чуй­ков се­ред де­ся­ти за­порізь­ких ху­дож­ників, які ство­ри­ли За­порізь­ке відділен­ня Спілки ху­дож­ників СРСР. Про­тя­гом де­ся­ти років він очо­лю­вав цю ор­ганізацію. Та­кож був чле­ном правління Спілки ху­дож­ників УРСР. У 1977 році йо­му при­своєно зван­ня За­слу­же­ний ху­дож­ник України, а в 1995 році – На­род­ний ху­дож­ник України.

Особ­ли­ве місце в твор­чості Євге­на Чуй­ко­ва зай­має місь­кий пей­заж. Ми вдячні ху­дож­ни­ку за те, що у бу­ден­но­му житті на­шо­го, та­ко­го звич­но­го, міста він зміг по­ба­чи­ти сю­же­ти для своїх творів. Кар­ти­ну «На зу­пинці», здається, бу­ло на­пи­са­но з вікна бу­дин­ку нав­про­ти. Яс­кра­вий літній день. Вітер ледь на­хи­ляє де­ре­ва і розвіює білиз­ну на бал­ко­нах хру­щов­ки-п’яти­по­верхівки. На зу­пинці си­дять ба­бусі у білих ху­стин­ках, зро­зуміло із ве­ли­ки­ми клун­ка­ми. Мо­лодь стоїть. Виділяється па­ра: дівчи­на у світло­му і хло­пе­ць у війсь­ковій формі – пей­заж на­б­ли­жається до жан­ро­вої кар­ти­ни.

На іншо­му творі «У но­во­му рай­оні» яс­кра­ва радість осінніх барв на­про­чуд гар­монійно поєдна­на із місь­ким се­ре­до­ви­щем. Бу­дин­ки, до­ро­га, опа­ле ли­стя, де­ре­ва спліта­ють­ся у ру­хо­му гар­монію і тільки на обрії нові світлі ба­га­то­по­верхівки по­сту­по­во по­чи­на­ють доміну­ва­ти над при­ро­дою. В обох тво­рах при­сут­ня своєрідна ма­не­ра пись­ма ху­дож­ни­ка: пас­тоз­ний і ди­намічний ма­зок, який на­дає тремт­ли­вості і жва­вості зоб­ра­жен­ню, тон­ко пе­ре­дає стан при­ро­ди і настрій лю­ди­ни.